Голокост. Цього не можна забувати...

Світова історія налічує безліч пам’ятних дат, але є такі, які треба особливо пам’ятати і не допустити ніколи знову. Упродовж післявоєнних десятиліть, але особливо в 1980–1990-х років Голокост став центральним "символом історії 20-го століття" і центральною точкою відліку міжнародної моралі. Голокост (1933–1945) був систематичним, спонсорованим державою переслідуванням і вбивством шести мільйонів європейських євреїв режимом нацистської Німеччини та його союзників і колабораціоністів. Голокост також іноді називають «Шоа», що на івриті означає «катастрофа». Приблизно в 2000 році Голокост був описаний як перший і найважливіший елемент глобальної історичної пам'яті. У період Другої світової війни геноцид, влаштований нацистським режимом, призвів до знищення третини усіх євреїв у світі, та представників низки інших національностей. Генеральна асамблея ООН своєю резолюцією від 1 листопада 2005 року запровадила Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Дату 27 січня обрали не випадково – саме цього дня у 1945 році війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – “Аушвіц-Біркенау”. Україна приєдналася до відзначення Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту у 2012 році.

Голокост був задуманий та спланований нацистсько-німецьким режимом на чолі з Адольфом Гітлером. Вони стверджували, що німецькі євреї зрадили Німеччину під час Першої світової війни та несуть відповідальність за її поразку. Євреїв атакували тому, що нацисти були радикальними антисемітами. Це означає, що вони були упереджені та ненавиділи євреїв. Фактично, антисемітизм був основним принципом їхньої ідеології та основою світогляду, також вони керувалися расистською ідеологією, метою якої було усунення євреїв і інших небажаних груп з німецького суспільства. Нацисти також помилково вважали євреїв відповідальними за економічні лиха Німеччини під час депресії кінця 1920-х - початку 1930-х років. Теорії раси, євгеніки та соціал-дарвінізму хибно виправдовували цю ненависть. Нацистські упередження щодо євреїв ґрунтувалися на всіх цих елементах, але особливо на расовому антисемітизмі. Расовий антисемітизм – це ідея, що євреї є окремою і нижчою расою. Нацистська партія пропагувала особливо жорстоку форму расового антисемітизму. Світогляд партії був зосереджений на расовій приналежності. Нацисти вважали, що світ був поділений на окремі раси і що одні з цих рас перевершують інші. Вони вважали німців членами нібито вищої «арійської» раси. Вони стверджували, що «арійці» були замкнені в боротьбі за існування з іншими, нижчими расами. Крім того, нацисти вважали, що так звана «єврейська раса» була найнижчою і найнебезпечнішою з усіх. За словами нацистів, євреї становили загрозу, яку потрібно було усунути з німецького суспільства. В іншому випадку, нацисти наполягали, що «єврейська раса» назавжди зіпсує і знищить німецький народ. Нацистське визначення євреїв на основі раси включало багатьох осіб, які ідентифікували себе як християни або не сповідували іудаїзм. Нацисти ідентифікували євреїв за звичайними записами. Вони використовували записи перепису населення, податкові декларації, списки членів синагог, парафіяльні записи (для звернених євреїв) тощо. Євреям наказали носити позначку на одягу – так звану “жовту зірку Давида”. Їх виселяли з власних будинків та переселяли у гетто, де вони мали жити ізольовано від іншого населення. Також євреїв використовували як робочу силу на фабриках та виробництвах тощо.

Прийшовши до влади в Німеччині, нацисти не відразу почали здійснювати масові вбивства. Однак вони швидко розпочали використовувати уряд для виявлення та виключення євреїв із німецького суспільства. Серед інших антисемітських заходів режим нацистської Німеччини прийняв дискримінаційні закони та чинив насильство проти німецьких євреїв. Впродовж 1933-1945 років нацистські переслідування євреїв ставали все більш радикальними. Ця радикалізація завершилася планом, який нацистські лідери називали «Остаточним розв’язанням єврейського питання» – це організоване та систематичне масове вбивство європейських євреїв. Нацистський німецький режим чинив цей геноцид з 1941 по 1945 роки. Реалізація та координація "остаточного рішення" були призначені 20 січня 1942 року на зустрічі старших офіцерів СС і урядовців Німеччини. Масові розстріли відбувалися в більш ніж 1500 містах, селищах і селах по всій Східній Європі. Німецькі підрозділи, яким було поставлено завдання вбивати місцеве єврейське населення, рухалися по всьому регіону, вчиняючи жахливі вбивства. Як правило, ці підрозділи входили в місто і збирали мирних євреїв. Потім вони відвозили їх у заздалегідь визначене місце на околиці населеного пункту. Далі примушували копати братську могилу або відвозили до завчасно підготовлених братських могил. Зрештою, німецькі частини та/або допоміжні підрозділи розстрілювали всіх чоловіків, жінок і дітей у цих ямах. Іноді ці масові вбивства передбачали використання спеціально розроблених пересувних газових фургонів. Зловмисники використовували фургони, щоб задушити жертв чадним газом.

Але нацистські переслідування євреїв поширилися за межі Німеччини. Протягом 1930-х років нацистська Німеччина проводила агресивну зовнішню політику. Її кульмінацією стала Друга світова війна, яка почалася в Європі в 1939 році. Довоєнна та воєнна територіальна експансія врешті-решт поставила мільйони євреїв під контроль Німеччини. До 1942 року — внаслідок анексій, вторгнень, окупацій та союзів — нацистська Німеччина контролювала більшу частину Європи та частину Північної Африки. Нацистський контроль приніс жорстоку політику і, зрештою, масові вбивства єврейського цивільного населення по всій Європі. Нацисти та їхні союзники, а також колабораціоністи вбили шість мільйонів євреїв. Нацистська влада створювала на окупованих територіях концтабори, де ув’язнювала євреїв та інші народи. Люди з інвалідністю також стали жертвами нацистського режиму. Перед Другою світовою війною німців, які вважалися нібито нездоровими через спадкові захворювання, примусово стерилізували. Після початку війни нацистська політика радикалізувалася. Людей з інвалідністю, особливо тих, хто жив в медичних установах, вважали як генетичним, так і фінансовим тягарем для Німеччини. Ці люди стали об’єктами вбивства в рамках так званої програми «евтаназії».

Нацистський режим застосував крайні заходи проти груп, які вважалися расовими, цивілізаційними чи ідеологічними ворогами. Серед них були роми (цигани), поляки (особливо польська інтелігенція та еліта), радянські чиновники та радянські військовополонені. Нацисти чинили масові вбивства і проти цих груп. Більша частина фактичних вбивств євреїв під час Голокосту відбувалася в таборах смерті в окупованій Польщі, переслідування євреїв, їх виселення у гетто і депортація з їхніх будинків відбувалися на очах у їх неєврейських сусідів в містах та селищах по всій Європі.Часто розташовані в передмістях великих міст, табори були дуже наочним показником готовності нацистського режиму застосовувати насильство і терор. Ув'язнені в концентраційних таборах перебували в нелюдських умовах і піддавалися тортурам, голоду і, в деяких таборах, медичним експериментам. Перший з цих таборів був відкритий в Дахау, неподалік від Мюнхена в Баварії, в березні 1933 року. Однак тоді там ув’язнювали комуністів, соціалістів, злочинців тощо. Потім були відкриті “Треблінка”, “Освенцим”, “Вестерборк” та інші. “Треблінка” – відомий як “табір смерті”, в якому майже не було ніякої інфраструктури, крім газових камер, житлових приміщень СС і приміщень для сортування речей убитих.

Освенцим був єдиною установою, де ув’язненим систематично робили татуювання з їхніми тюремними номерами, щоб полегшити їх ідентифікацію після смерті від голоду, хвороб або жорстокості в таборі. Життя в ґетто було жалюгідним і небезпечним. Харчування було мало, а санітарні умови та медичне обслуговування – обмежені. Сотні тисяч людей померли від голоду, небезпечних захворювань, впливу екстремальних температур, а також виснаження від примусової праці. Німці також вбивали ув’язнених євреїв шляхом жорстокого побиття, катувань, свавільних розстрілів та інших форм деспотичного насильства.

Євреї в ґетто прагнули зберегти почуття гідності та спільноти. Школи, бібліотеки, комунальні служби та релігійні установи забезпечували певною мірою зв’язок між мешканцями. Спроби задокументувати життя в ґетто, такі як архів «Онег Шабат» та підпільні фотографії, є потужними прикладами духовного опору. У багатьох ґетто існували також підпільні рухи, які чинили збройний опір. Найбільшим із них було повстання у Варшавському ґетто навесні 1943 року.

За інформацією Інституту національної пам’яті, у роки Другої світової війни жертвами нацистської політики, спрямованої на винищення народів та груп, які нацисти вважали неповноцінними, стали 6 мільйонів євреїв. З них 1,5 мільйона були з території сучасної України. Бабин Яр став один із місць масових вбивств євреїв та місцевих жителів. Приводом для різанини послужили два вибухи, в результаті яких був зруйнований німецький штаб і центр міста. Лише 29-30 вересня 1941 року нацисти розстріляли понад 33 тисяч київських євреїв. Загальна кількість загиблих у Бабиному Яру з 1941 по 1943 рік, за різними оцінками, становить від 70 000 до 100 000 людей.

У липні 1944 року солдатами армії СРСР був звільнений Майданек. Наприкінці січня 1945 року звільнили Освенцим, а також концентраційні табори Гросс-Розен, Заксенгаузен, Равенсбрюк, Штуттгоф і Терезієнштадт в наступні місяці. У квітні 1945 року охоронці СС відправили 20 тисяч жінок на "марш смерті" перед звільненням табору Равенсбрюк 29-30 квітня 1945 року. Це був один із кількох "маршів смерті". На Заході американські війська звільнили Бухенвальд, Дахау, Дора-Міттельбау, Флоссенбюрг і Маутхаузен, серед інших таборів. Але визволення не призвело до завершення поневірянь. Багато людей, які пережили Голокост, намагаючись побудувати нове життя, стикалися з постійною загрозою насильницького антисемітизму та переміщення. Чимало з них втратили членів сімей, а інші роками шукали зниклих батьків, дітей, братів і сестер.

Як повідомляє ЮНЕСКО, у Західній Європі внутрішні режими сприяли виявленню та затриманню євреїв, а в Східній Європі цивільне населення часто саме брало участь у вбивствах. Нацистська Німеччина не сама вчинила Голокост. Вона розраховувала на допомогу своїх союзників і колабораціоністів. У цьому контексті «союзники» означають країни Гітлерівської коаліції, які офіційно були союзниками нацистської Німеччини. «Колабораціоністи» —режими та організації, які офіційно або напівофіційно співпрацювали з німецькою владою.

Окремі люди також отримали прибуток від Голокосту. «Неєвреї» інколи переїжджали в будинки євреїв, захоплювали підприємства, які належали євреям, і крали майно та цінності євреїв. Це було частиною масових крадіжок і пограбувань, які супроводжували геноцид. Найчастіше люди вносили свій внесок у Голокост через бездіяльність та байдужість до тяжкого становища своїх сусідів-євреїв. Іноді таких людей називають сторонніми спостерігачами.

Після закінчення Другої світової війни Сполучені Штати, Великобританія, СРСР і Франція заснували Міжнародний військовий трибунал. У листопаді 1945 року вцілілі високопосадові чиновники Третього рейху постали перед судом в Нюрнберзі.

Судові процеси над людьми, які були причетні до геноциду тривали роками й включали процес Ейхмана (Єрусалим, 1961); процес Освенцима (Франкфурт, Німеччина, 1953-1965); і випробування Клауса Барбі (Ліон, Франція, 1987 г.) Поля Тувье (Версаль, Франція, 1994 г.) і Моріса Папона (Бордо, Франція, 1998 г.).

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту по всьому світу триває флешмоб #WeRemember. Люди фотографуються з цими словами та викладають світлини у соцмережі, щоб нагадати, що ані Голокост як один із найбільших злочинів проти людяності, ані його жертви не забуті.

Також у світі створюють музеї та меморіальні центри пам’яті жерт Голокосту. В Україні після 1991 року виникла низка музеїв та виставкових ініціатив, що працюють із темою Голокосту, переважно це громадські ініціативи, але навіть через стільки років ця болюча тема не залишає байдужим нікого з відвідувачів таких локацій. І тепер, коли про цю світову трагедію відомо достатньо фактів і більшість злочинці притягнуті до відповідальності, весь цивілізований світ не має права забути про ці страшні події і зобов’язаний не допустити такої катастрофи знов.

Світ пам’ятає та скорбить разом, об’єднаний загальною метою збереженя миру та поваги між національностями та країнами. У єдності наша сила та перемога. Розуміючи свою ущербність та ницість окупант намагається перемогти силою і знищити гідність та честь, задушити волю та підкорити гордий народ, але перемога завжди на боці справедливості і будь-які напади та злочини будуть покарані, бо прагнення свободи і національну непохитність не знищити амбіціями та підлістю і зараз український народ відчуває усю біль та поневіряння єврейського народу тоді. У боротьбі за мир та справедливість світ завжди разом і це головне, що веде до перемоги добра та світла.